Norwegian Wood (Мураками Харуки); Vintage books, 2012

Отличный финал. Это была самая грустная книга, которую я когда-либо читала. Вроде бы очень мрачная и депрессивная, но в самом конце появляется свет, и ты видишь солнце сквозь тучи. Я никогда не читала подобное книги и, честно говоря, не уверена, что захочу прочитать еще одну. Она просто забирает часть тебя и оставляет ощущение пустоты. Я даже не знаю, как это объяснить. Это как путешествие по склону горы в мрачный серый день. Да, красота все еще есть, но ее нужно искать. Из-за пасмурного неба вы даже не замечаете, что перед вами красота. Чем выше поднимаешься, тем сильнее чувствуешь опустошение. В конце концов, когда вы достигаете вершины, вы изнемогаете от усталости и истощения, как душевного, так и физического, но вдруг вы видите над облаками такой яркий свет, что глазам становится больно, и вся гора вдруг выглядит по-другому... вы вдруг чувствуете себя обновленным... мир, который вы считали мрачным и серым, вдруг становится ярким и новым.... и прекрасным......

Чомусь кожен раз, коли бачу назву книги “Норвезький ліс”, то читаю його як ноябрьский. Навіть якщо голос в голові прочитав правильно, то сприйняття все одно якесь осіннє. І вийшло так, що історія якраз і є такою за атмосферою — асоціація прикріпилась ще дужче. Тому осінь чи зима є відповідним періодом, щоб за неї взятися, хоч події відбуваються не тільки протягом цих сезонів. Це досить похмура й меланхолійна історія про втрату, дивне кохання, дружбу, самоусвідомлення, відданість та дорослішання. Але більше все ж про перше й друге. А відносини головного героя Ватанабе та його подруги Наоко дійсно чудні. Настільки, що вони навіть трохи роздраконили мого товариша, через що він не поспішав рекомендувати мені цю книжку, про що я дізнався за її обговоренням вже потім. Він по-своєму правий, але я не концентрував на цьому увагу, бо просто занурився в розповідь з головою. Саме завдяки їй я зрозумів, наскільки мені подобаються історії, в яких незрозуміло, де завершується правда й починається вигадка. До того ж вона могла б статися з будь-ким, у будь-якій частині світу. Чи неймовірна й обов’язкова вона? Не сказав би. Але я з насолодою провів ті два дні, читаючи її під теплою ковдрою.